Телефонний дзвінок. О 2:00 ночі.
- Привіт. Я тебе люблю.
- Привіт (посміхається).
- Як ти там без мене? Вибач, що так пізно ...
- Так, нічого. Зай, я так скучила, коли ти вже приїдеш?
- Сонце, залишилося зовсім трохи, якихось пару годин і я вдома. Давай поговоримо, а то я за кермом вже 10:00, втомився, сил немає, а так твій голос мене бадьорить і додає сил.
- Звичайно, давай поговоримо. Давай розкажи мені, чим закінчилося твоя відрядження? Зраджував мені, напевно (посміхається)?
- Любаня, як ти можеш так жартувати, я так люблю тебе, що навіть не дивлюся ні на кого. А по роботі встиг зробити дуже-дуже багато. Упевнений, що після всього цього мені, як мінімум, піднімуть зарплату. Ось. А як ти себе почуваєш? Наш малюк штовхається?
- Штовхається ... це мало сказано, не розумію, що я йому зробила. І, знаєш, зазвичай, коли чую твій голос він - саме спокій, а зараз щось навпаки розійшовся. А чому ти вирішив їхати в ніч? Відпочив би, та їхав, а то ... Ось як ти поїхав, розповідай.
- Ну, як, як: після останніх переговорів сів у машину, заїхав в готель за речами і рушив у бік будинку. Десь у другій половині шляху, години півтори назад, ти тільки не хвилюйся, я відключився, але буквально на пару секунд. Все нормально, слава Богу, але відчувши знову втому, вирішив тобі подзвонити, щоб більше не засинати.
- І ось як я можу не хвилюватися? Почекай секунду, домашній дзвонить. У такий час, хто б це міг бути? Почекай секунду ...
- Сотникова Любов?
- Так. Хто це?
- Старший сержант Климов. Вибачте, що так пізно, нами виявлена машина, що потрапила в аварію. За документами, людина, що знаходиться всередині, Сотников Олексій Валерійович. Це Ваш чоловік?
- Так ... Але ... цього не може бути, я якраз зараз розмовляю з ним по мобільному.
- Алло, Олексій. Олексій, відповідай! Мені тут кажуть, що ти розбився. Альо!
У відповідь тільки ледь чутне шипіння динаміка ....
- Алло ... Вибачте, але я дійсно тільки що розмовляла з ним.
- Вибачте, але це неможливо. Мед експерт констатував, що смерть наступила близько півтора годин тому. Мені дуже шкода. Вибачте, нам потрібно, щоб Ви приїхали на впізнання ...
Як же сильно потрібно любити і хотіти повернутися додому, щоб не помітити смерть ...
Кожні 15 квітня вона з сином приходить до нього на цвинтар. Михайлик - точна копія свого батька. І часто каже: «Привіт, я тебе люблю» - це був улюблений вираз його тата. Він знає, що його батьки дуже любили один одного, він знає, що його батьки дуже чекали його появи, він дуже сильно їх любить. А ще, щоразу приходячи з мамою на кладовище, він підходить до плити, обіймає її наскільки може і каже: «Привіт, тато» і починає розповідати як у нього справи, як він побудував з кубиків будиночок, як намалював кішку, як забив свій перший гол, як він любить і допомагає мамі. Люба постійно, дивлячись на сина, посміхається і сльози біжать по щоці ... З сірої могильної плити посміхається молодий красивий хлопець, як раніше. Йому завжди буде 23 роки. Спасибі майстру, який навіть передав вираз улюблених очей. Знизу вона попросила зробити напис: «Ти пішов назавжди, але не з мого серця ...» Його мобільний так і не був знайдений на місці аварії і вона чекає, що коли-небудь він обов'язково подзвонить їй ще раз ....
А тепер розмістіть цей запис у себе, щоб бачили друзі!
Ми поважаємо своїх читачів і надали, вам, продовження історії, взамін просимо, вас, підписатися на нашу спільноту Так навчило життя © Дякуємо тим які підписались!!!
Тільки краще, тільки для вас_)